Про що моє оповідання. Про те як ввечері виходжу з офісу додому, розкриваю вуха та очі, щоб ледь помітно підслухати те що інколи минає повз. Мої відчуття стануть літерами, які розкажуть як, ще від перехрестя вулиці Хорива та Притисько-Микільскої, я почула гучний спів. То був якийсь марш, чоловіки мелодійно викрикували свої заклики, роблячи голосні акценти в деяких частинах тексту. Якось лячно, що там таке. Карбують наче кувалдами свою ритуальну ходу. Сподіваюсь це мирний захід. Вперше чую на цій вулиці такі децибели. Дійшла до музею аптеки, зрозуміла, це якась військова частина. Солдати тренуються, нога в ногу, нота в ноту. Тривога поступилась спільній меті. Хоча я була поза воротами, все одно відчула військову єдність та підняття духу. А навпроти чітким контуром контажура дерева окреслили дорогу до Фроловського монастиря. М'яке світло ліхтарів, які так само світили подорожнім років 100 назад. У магазині "Все за 19", дівчина з палкими очима та посмішкою стрімко показува...