Рухаючись лабіринтами київського метро, я розчленовувала поняття "мистецтво". Шукала вздовж та впоперек. Дивилася як протягом розвитку людства ця субстанція трансформувалась, змінюючи форму. І от до чого дійшла. По-перше мистецтво єднає, колись у давнину, коли ще мамонти на землі шастали, збирались наші пращури навколо вогнища та відводили душу у спільному танці. Колективна діяльність, зближує. А відчуття єдності, робить сильнішим, як частина цілого. Саме тому зі слів Віктора Франкла, у концтаборі, коли не було чого їсти, люди збиралися виснажені у гуртки, щоб провести імпровізовані концерти (книга "У пошуках сенсу життя"). По-друге мистецтво вічне. Чи багато збереглось з античності, чи ще далі за гори тисячоліть. Яку цивілізацію не візьми, з наскельних малюнків до грецьких амфор, частинки минулого долітають до нас через пензель, письмо чи скульптуру. От наприклад, цікаво було дізнатися історію написання "Троянської війни". Створив її Гомер у 9 ст. до н....