Підслуховуючи місто

Про що моє оповідання.

Про те як ввечері виходжу з офісу додому, розкриваю вуха та очі, щоб ледь помітно підслухати те що інколи минає повз. Мої відчуття стануть літерами, які розкажуть як, ще від перехрестя вулиці Хорива та Притисько-Микільскої, я почула гучний спів. То був якийсь марш, чоловіки мелодійно викрикували свої заклики, роблячи голосні акценти в деяких частинах тексту. Якось лячно, що там таке. Карбують наче кувалдами свою ритуальну ходу. Сподіваюсь це мирний захід. Вперше чую на цій вулиці такі децибели. Дійшла до музею аптеки, зрозуміла, це якась військова частина. Солдати тренуються, нога в ногу, нота в ноту. Тривога поступилась спільній меті. Хоча я була поза воротами, все одно відчула військову єдність та підняття духу.

А навпроти чітким контуром контажура дерева окреслили дорогу до Фроловського монастиря. М'яке світло ліхтарів, які так само світили подорожнім років 100 назад.

У магазині "Все за 19", дівчина з палкими очима та посмішкою стрімко показувала якусь річ своєму хлопцю. Судячи з його реакції, воно йому не дуже треба.

Андріївський узвіз, чудова зарядка для стегон, особливо коли у тебе 25 котячих консерв. Навіщо платити більше за спортзал, два великі пакунки та вгору пішки.

Стильне поєднання теплий жовтий шарф та нейтрального кольору пальто. Дівчина помітила мій погляд. Така ніжна пара, хлопець закутав її в обійми, вечірні прогулянки, тендітні дотики.

Дві дівчини пройшли поряд: "...Він мені сказав, дякую за все що було..."

Інший діалог між жінками: "...Єдине що їй подобалось, він приходив готував..."

Трохи вище заграла знайома пісня Sam Brown:

"All that I have is all that you've given me

Did you ever worry that I'd come to depend on you

I gave you all the love I had in me

Now I find you've lied and I can't believe it's true..."

В кутку промайнула біла кішка.

І вже коли я дійшла до Старокиївської гори, піаніст почав Let it be.

Let it be, let it be...