Мій пост знову про яке прекрасне та неймовірне життя навколо. Так ви можливо скажете OMG again! У вас запара на роботі, все горить, страждаєте з-за почуттів, а тут я зі своїм "Життя неймовірне". Та не буду вам довго надокучати. Тому що в мене теж певний смуток, але не зважаючи на це помічаю чарівні речі. Вже мабуть тижні два гортаючи нескінченну стрічку Фейсбука, бачу осінню красу на ваших фото. Та в реальності бачити її не хотіла. В парк стрибати по золотих не хотілось. А от вночі піти в парк захотілось. Вперше у житті пішла гуляти нічним осіннім парком. Доріжки майже помітні в пітьмі. Старі ліхтарі трохи підсвічували брущатку в бот саду Фоміна. Десь заблукала, почала нервувати, а потім відпустила страх та пішла куди очі бачать. Пішла в ніч, щоб почути як легкий дощ ледь лоскоче листя на землі. Щоб відчути як осінь пахне грибами. Щоб побачити довгі витончено графічні гілки. А потім вийшла, саме там де бажала. В горі біля університету Шевченка. Купила собі тр...