Перейти до основного вмісту

Про життя



Мій пост знову про яке прекрасне та неймовірне життя навколо. Так ви можливо скажете OMG again! У вас запара на роботі, все горить, страждаєте з-за почуттів, а тут я зі своїм "Життя неймовірне". Та не буду вам довго надокучати. Тому що в мене теж певний смуток, але не зважаючи на це помічаю чарівні речі. 

Вже мабуть тижні два гортаючи нескінченну стрічку Фейсбука, бачу осінню красу на ваших фото. Та в реальності бачити її не хотіла. В парк стрибати по золотих не хотілось. А от вночі піти в парк захотілось. Вперше у житті пішла гуляти нічним осіннім парком. Доріжки майже помітні в пітьмі. Старі ліхтарі трохи підсвічували брущатку в бот саду Фоміна. Десь заблукала, почала нервувати, а потім відпустила страх та пішла куди очі бачать. Пішла в ніч, щоб почути як легкий дощ ледь лоскоче листя на землі. Щоб відчути як осінь пахне грибами. Щоб побачити довгі витончено графічні гілки. 

А потім вийшла, саме там де бажала. В горі біля університету Шевченка. Купила собі три мандарини, банан і яблуко. Почистила першу мандарину, відчула ії запах. Він для мене завжди означає радість. 

Йшла та їла кислуваті мандарини, відчувала невеликий дощ на обличчі та згадувала слова Боба Марлі: "Ви кажете що любите дощ, але завжди ховаєтесь від нього під парасольки". 

Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Історія з електрички

  Маю останнім часом чудову можливість подорожувати електричками. Мені це дуже подобається, бо можу підглядати за людьми, такий собі психологічний вуаєризм. Тут можно побачити, як розгортаються перші натяки закоханості, де молодий хлопець підбирає бажані та трохи незграбні слова, а дівчина вчиться гратись зі знаками уваги. Тут в електричці можна зустріти і тих хто вже змарнів від життя, і для кого це напевно суцільне колесо одноманітності з єдиними розвагами у вигляді кросвордів на телефоні. Сьогодні мені пощастило підслухати цікаву та неоднозначну пару, років трохи більше 45 але ще не 60.  Пробираючись крізь ряди пасажирів, я шукала місце в комфортній електричці, де були навіть зарядки для телефонів.  - у вас вільно?  - Зайнято - Зрозуміла  Я рушила далі, побачивши через кілька рядів вільне місце. Поряд розгорталась не зрозуміла ситуація, щось відбулось, але я ще не розуміло що саме.  - Вільно?  - Вільно, вільно, сідайте, ще й вам місця вистачить - бу...
Дописати коментар
Докладніше

Пенелопа

  Шепоче вітер твоє ім‘я, А ніч стає глуха й безмежна.  Ти знову підеш, я залишусь сама  Огорну тіло в твої обійми.  Дістану зі скрині веретено, Як Пенелопа в Одісеї. Не буде закінчене зранку сукно І ти повернешься до мене, милий. 
Дописати коментар
Докладніше

Боротьба з реальністю

Дивлюсь крізь балконе скло на золотаві у вечірньому сонці краєчки дерев та нічого не відчуваю, всередині якась пустота. Пригадую перелік симптомів, який часто запитувала по шкалі депресії у пацієнтів, - чи приносить вам задоволення те що приносило раніше? - ні, не приносить, більш того я відчуваю себе відірваною від минулого та не маючи досі майбутнього. Якесь безрадісне існування. Чому? Де загубились мої емоції? Десь певно на перетині світів, того що був до початку повномасштабного вторгнення та після, але шкода що після ще не наступило. Від тоді всередині виникла якась величезна діра, яка по черзі заповнювалась то онімінням, то відмовою визнавати реальність, то диким ціплянняи за минуле, то затоплювалось ріжучім океаном болю від історій знущань, і це все зовсім, зовсім не набувало жодної прийнятної форми, щоб стати новою реальністю. Вже майже чотири місяці минуло від початку повно масштабного вторгнення звірів на нашу землю, й десь лише зараз починаю прокидатись до реальності. Заздрю...
Дописати коментар
Докладніше