Дивлюсь крізь балконе скло на золотаві у вечірньому сонці краєчки дерев та нічого не відчуваю, всередині якась пустота. Пригадую перелік симптомів, який часто запитувала по шкалі депресії у пацієнтів, - чи приносить вам задоволення те що приносило раніше? - ні, не приносить, більш того я відчуваю себе відірваною від минулого та не маючи досі майбутнього. Якесь безрадісне існування. Чому? Де загубились мої емоції? Десь певно на перетині світів, того що був до початку повномасштабного вторгнення та після, але шкода що після ще не наступило. Від тоді всередині виникла якась величезна діра, яка по черзі заповнювалась то онімінням, то відмовою визнавати реальність, то диким ціплянняи за минуле, то затоплювалось ріжучім океаном болю від історій знущань, і це все зовсім, зовсім не набувало жодної прийнятної форми, щоб стати новою реальністю. Вже майже чотири місяці минуло від початку повно масштабного вторгнення звірів на нашу землю, й десь лише зараз починаю прокидатись до реальності. Заздрю...