Sappho

Дивлюсь крізь балконе скло на золотаві у вечірньому сонці краєчки дерев та нічого не відчуваю, всередині якась пустота. Пригадую перелік симптомів, який часто запитувала по шкалі депресії у пацієнтів, - чи приносить вам задоволення те що приносило раніше? - ні, не приносить, більш того я відчуваю себе відірваною від минулого та не маючи досі майбутнього. Якесь безрадісне існування. Чому? Де загубились мої емоції? Десь певно на перетині світів, того що був до початку повномасштабного вторгнення та після, але шкода що після ще не наступило. Від тоді всередині виникла якась величезна діра, яка по черзі заповнювалась то онімінням, то відмовою визнавати реальність, то диким ціплянняи за минуле, то затоплювалось ріжучім океаном болю від історій знущань, і це все зовсім, зовсім не набувало жодної прийнятної форми, щоб стати новою реальністю. Вже майже чотири місяці минуло від початку повно масштабного вторгнення звірів на нашу землю, й десь лише зараз починаю прокидатись до реальності. Заздрю...

Вперше вона прийшла до мене у снах в дитинстві. Десь до 7 років, боялась лягати спати, щоб не бачити її жахіття. Через чверть століття психолог сказала, що ймовірно я бачила сни свого батька, який тоді повернувся з Афгану. Можливо так і було. Підлітком я часто з цікавістю розпитувала бабусь та дідусів, які бачили другу світову. Їх історії здавались казками з іншого світу. Важко було уявити ці історії справжніми. Далі почалась нова сторінка у військовому шпиталі з психологічною підтримкою захисників країни. Туди я прийшла з «паралельної реальності» про яку часто чула в розповідях й то вже була інша сторона війни далека від сновидінь та описів бабусь й дідусів. Наступний рік після шпиталя був сповнений чутливою роботою з сім’ями зниклих безвісти, та баченням протилежної сторони історії від тих хто досі чекає на захисників, матерів та батьків, сестер та дружин. За два тижні до повномасштабного вторгнення, мені знову наснилась війна, від жаху прокинулась. Розповіла чоловіку, ніби сон д...

  Мне в глубине раздалось эхо  Оно кричало в голосах  Со всех сторон звенели латы И душу сковывали в страх  Так хочется отдаться року Приняв всю неизбежность сна  А утром снова раствориться  В твоей любви и навсегда забыть   Нелепую отраву, что горечью  Пропитана до дна        Лишь тихо нити притаились   Хотят зашить всю радость в боль  Сердца воинственно налились  Спешат опять вернуться в строй  Текут секунды, наполняясь  Тревогой неизбежных троп  Нам не туда, давай изменим  Этой сансары старый ход    21.02.22