Війна

Вперше вона прийшла до мене у снах в дитинстві. Десь до 7 років, боялась лягати спати, щоб не бачити її жахіття. Через чверть століття психолог сказала, що ймовірно я бачила сни свого батька, який тоді повернувся з Афгану. Можливо так і було. Підлітком я часто з цікавістю розпитувала бабусь та дідусів, які бачили другу світову. Їх історії здавались казками з іншого світу. Важко було уявити ці історії справжніми. Далі почалась нова сторінка у військовому шпиталі з психологічною підтримкою захисників країни. Туди я прийшла з «паралельної реальності» про яку часто чула в розповідях й то вже була інша сторона війни далека від сновидінь та описів бабусь й дідусів. Наступний рік після шпиталя був сповнений чутливою роботою з сім’ями зниклих безвісти, та баченням протилежної сторони історії від тих хто досі чекає на захисників, матерів та батьків, сестер та дружин.

За два тижні до повномасштабного вторгнення, мені знову наснилась війна, від жаху прокинулась. Розповіла чоловіку, ніби сон дуже схожий на пророчий. Він посміхнувся й сказав, що я відьмочка. І от вона почалась. Тепер вже місяць, як продовжую писати власну історію про війну.

Спочатку був туман, тепер яснішає. Тепер стає очевидно, що в життя додався зовсім не бажаний елемент, який наполегливо збагачується щоденним досвідом. Біль одночасно поєднується з пошуком світла на попелі втрат. Намагання знайти пояснення та сенс тому що зараз відбувається. Важливий сенс, який стає опорою до наступних дій. Під купою зайвого пилу відновлються забуті цінності. Війна поступово стає частиною буденності, та натякає на тривале співмешкання. Можна відгородитись та сховатись в запереченні, або вчитись новим навичкам, відсіювати зайве, цінувати кожну мить, тримати світло надії та бачити навіть крізь попіл паростки життя. 

Життя розквітає яскравіше посеред війни.