Рухаючись лабіринтами київського метро, я розчленовувала поняття "мистецтво". Шукала вздовж та впоперек. Дивилася як протягом розвитку людства ця субстанція трансформувалась, змінюючи форму. І от до чого дійшла.
По-перше мистецтво єднає, колись у давнину, коли ще мамонти на землі шастали, збирались наші пращури навколо вогнища та відводили душу у спільному танці. Колективна діяльність, зближує. А відчуття єдності, робить сильнішим, як частина цілого. Саме тому зі слів Віктора Франкла, у концтаборі, коли не було чого їсти, люди збиралися виснажені у гуртки, щоб провести імпровізовані концерти (книга "У пошуках сенсу життя").
По-друге мистецтво вічне. Чи багато збереглось з античності, чи ще далі за гори тисячоліть. Яку цивілізацію не візьми, з наскельних малюнків до грецьких амфор, частинки минулого долітають до нас через пензель, письмо чи скульптуру. От наприклад, цікаво було дізнатися історію написання "Троянської війни". Створив її Гомер у 9 ст. до н.е., та записали її тільки у 6 ст. до н.е. Знаєте чому? Бо Гомер був аедом, такий собі бард античності. Ходив у містах і оспівував під арфу давні (вже на той час) події. От так завдяки мистецтву пісні, легенда про Троянську війну дійшла до наших часів.
Класична історія інша, її пишуть переможці. Новий прийшов, все попереднє видалив, а те що треба переписав. Освіченість до останніх віків була привілеєм обраних, матеріал для письма коштував дорого, хто хотів свої думки так просто не писав. Тільки на замовлення церкви чи володаря.
Звичайно у мистецтві так само панували гроші. Витвори замовляла знать, що увіковічувала себе, як бажала за потрібне. Але для натхненних діячів було більше можливостей донести істину через приховані символи творінь.
По-третє мистецтво формує індивідуальність. Протягом часу змінились поціновувачі прекрасного, ті хто задає рейтинги. Колись все починалось з таланту і плем'я. Намалював добре мамонта, плюс в карму і хвала общини. А потім вже з'явився матеріальний еквівалент. Древні єгиптяни, греки й уся антична богема хотіли собі "побогаче", але від кращих фахівців. Так було і за часів королів з панами, аж доки не прийшов капіталізм, який випхнув мистецтво на ринок. А поціновувачі перейшли з князів у люд. Народ став визначати, що буде в "тренді". Тут стала в нагоді добра пропаганда, яка криву рейтингу махала у всі боки. Закинули рекламу, сказали це модно і побігли купувати. Раніше якось популярність з одного боку навіювалась, ну може з двох, церква та король. Зараз люди віддають перевагу тому чи іншому твору. Але з сьогоднішньою свободою вибору, маємо нести також естетичну відповідальності.
Шкода тільки, що мало приділяється уваги розвитку прекрасного в особистості. Яка здатна відкрити внутрішній орієнтир, замість зовнішньої пропаганди. Нові культурні об'єднання, наче соняшники у літньому полі, викликають посмішку радості. Розуміння прекрасного необхідна навичка, тому що розвиває повагу до іншого погляду, зваженість, відкритість.
І нарешті четверте. Мистецтво дарує безцінне щастя. Це нестримне відчуття, коли раптом чуєш мелодію фортепіано біля фунікулеру. Стоїш і плачеш. Чого плачеш? Бо прекрасно і перехоплює подих. Розумієш, є щось далі за побутовим шурхітом. Мить, коли все зупиняється навколо, щоб доторкнутися до центру всесвіту. Отаке воно мистецтво, вічно об'єднує у захоплені.
23.02.2017
Коментарі
Дописати коментар