Перейти до основного вмісту

Діалог про почуття

(матеріал розміщено з дозволу мого співрозмовника) 

Ми залишилися вдвох на ґанку будівлі, його кохана щойно пішла, обійнявши перед цим міцні плечі мого співрозмовника. 

-Золота жінка, - сказав він дивлячись їй у слід.
-Так, вона справляє враження дійсно гарної жінки. Але що для вас означає саме «золота жінка». Поділіться будь-ласка, бо мені дуже цікаво.

Посміхаючись моєму питанню, він відповів: 

-Я можу говорити лише від себе, але життя моє було насичене різноманітним досвідом. 
- Так, мене саме ваш досвід і цікавить.
- Колись давно, я був на святкуванні весілля й коли підійшла черга казати тост, промовив наступне: «Зараз ви закохані, але справжнє кохання прийде з часом коли ви побудуєте міст між вашими Світами, який стоїть на трьох опорах: взаєморозумінні, взаємодовірі та взаємоповазі». Тоді я сам собі здивувався , так гарно та влучно сказав.

Мені було важко щось додати, лише хитала головою та дивилася на нього зачарованими очима, ніби бачила улюбленого вчителя, а не військового. Так часто буває, коли відчуваєш, що слова мають сенс та вагу  життєвого досвіду. 

 - Ще важливо, щоб жінка не ревнувала, ну коли кожне смс перевіряє, допитує весь час де я був, що робив. Дійсно бувають випадки, й чоловік інколи не втримується від спокуси, але коли має пріоритети та розуміє чого хоче, це не впливає на сім’ю. Я не кажу про ті випадки, коли чоловік зраджує, принижуючи при цьому дружину та обділяючи її увагою. 
- Ви маєте рацію. 
- Важливо слухати чоловіка, коли він ділиться чимось важливим, а не відмахуватися зі словами «Я в цьому все одно нічого не розумію». Він тоді подивиться на жінку, та піде в гараж до друзів. 
- А потім до коханки, - додаю жартома, - але ж і жінку важливо слухати чоловіку, це не має бути гра в одні ворота. 
- Безумовно й чоловік має слухати, але ж зараз я даю поради жінці, тому й кажу про необхідність слухати чоловіка. Ще дуже важливо підтримувати вогонь сексуальних стосунків, уміти їх різноманітнити, бо це вагома частина близькості. 

Я слухала й розуміла, яка вдача сьогодні мені посміхнулася. Відкрити двері у світ чоловіків, та побачити реальність крізь їх очі. Розмова була цікава, тому час промайнув непомітно. 

- Мені вже пора йти, робочий день майже закінчився. Дуже Вам дякую за те що поділилися зі мною. 
- Будь-ласка, сподіваюсь мої поради, якось допоможуть вам у житті. 
- Допоможуть, допоможуть, я все запам’ятала. 

Останні слова, промовляла вже озираючись та бігла вниз до сходинок, а потім додому, але наша розмова залишилась зі мною.



19.03.2020

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Історія з електрички

  Маю останнім часом чудову можливість подорожувати електричками. Мені це дуже подобається, бо можу підглядати за людьми, такий собі психологічний вуаєризм. Тут можно побачити, як розгортаються перші натяки закоханості, де молодий хлопець підбирає бажані та трохи незграбні слова, а дівчина вчиться гратись зі знаками уваги. Тут в електричці можна зустріти і тих хто вже змарнів від життя, і для кого це напевно суцільне колесо одноманітності з єдиними розвагами у вигляді кросвордів на телефоні. Сьогодні мені пощастило підслухати цікаву та неоднозначну пару, років трохи більше 45 але ще не 60.  Пробираючись крізь ряди пасажирів, я шукала місце в комфортній електричці, де були навіть зарядки для телефонів.  - у вас вільно?  - Зайнято - Зрозуміла  Я рушила далі, побачивши через кілька рядів вільне місце. Поряд розгорталась не зрозуміла ситуація, щось відбулось, але я ще не розуміло що саме.  - Вільно?  - Вільно, вільно, сідайте, ще й вам місця вистачить - бу...

Пенелопа

  Шепоче вітер твоє ім‘я, А ніч стає глуха й безмежна.  Ти знову підеш, я залишусь сама  Огорну тіло в твої обійми.  Дістану зі скрині веретено, Як Пенелопа в Одісеї. Не буде закінчене зранку сукно І ти повернешься до мене, милий. 

Боротьба з реальністю

Дивлюсь крізь балконе скло на золотаві у вечірньому сонці краєчки дерев та нічого не відчуваю, всередині якась пустота. Пригадую перелік симптомів, який часто запитувала по шкалі депресії у пацієнтів, - чи приносить вам задоволення те що приносило раніше? - ні, не приносить, більш того я відчуваю себе відірваною від минулого та не маючи досі майбутнього. Якесь безрадісне існування. Чому? Де загубились мої емоції? Десь певно на перетині світів, того що був до початку повномасштабного вторгнення та після, але шкода що після ще не наступило. Від тоді всередині виникла якась величезна діра, яка по черзі заповнювалась то онімінням, то відмовою визнавати реальність, то диким ціплянняи за минуле, то затоплювалось ріжучім океаном болю від історій знущань, і це все зовсім, зовсім не набувало жодної прийнятної форми, щоб стати новою реальністю. Вже майже чотири місяці минуло від початку повно масштабного вторгнення звірів на нашу землю, й десь лише зараз починаю прокидатись до реальності. Заздрю...