Sappho

Девушка вы курите, вам плохо Знаю я не хитрый ваш секрет Вы живете на одну зарплату Ваша жизнь как пачка сигарет Далі я вірші не пам’ятаю Їх один добродій написав Але є у тому якась правда Що безтямно в небі мерехтить Так набридло це тупе страждання Намагаюсь сили віднайти Кожен день благаю про зізнання Але час летить, стікають дні Де та міць у глибині сховалась Як дорогу крізь туман знайти Може треба сонцю посміхатись Щоб звестись на ноги і піти Крізь поля, кудись в далекі гори Де не має сенсу поспішать Хочу там домівку тиху й спокій Хочу серце знову запалить

Так больно бьют только ублюдки Они не знают доброты Их сердце соткано из клюквы Пустой ругни и болтовни Они не знают сожаления Кусают ярче диких лис А их слепые намерения Пускают в пляс свирепый бис Ты уходи захлопнув двери Утюг сгорит, пройдут огни Лишь утром мне милее ели Что пахнут нежно у зари

Міліарди зірок  Міліони планет  Поміж них гублюсь  Як маленький світ  Хтось проходить повз  Повертає знов  Можливо це шлях  До інших речей  Моя думка прісна  Так було завжди  Моя мрія мов птах  Летить за інші береги  П'ю вино, дивуюсь  Чому все таке  Неначе реальне Але все ж чуже 

Ти наче добра чемна фея Посміхнемо даєш вино  Ковток отрути розквітає В середині повільно тягне  Немає ночі, ані дня Повільно в коси заплітає  Тонкого присмаку гірку Всю правду, що мене вбиває Невже не маєте жалю Та краще б зразу пристрелили  А ваші очі так палають  Мої навіки в них зникають 

Лише б цю бурю пережити  Тоді мабудь і легше жити  Коли ти чуєш у пітьмі  Співають півні на світанні  То значить нечисті нема  Залишилась свята земля  Лише окроплю тут водою  І заново засію долю.

Мій пост знову про яке прекрасне та неймовірне життя навколо. Так ви можливо скажете OMG again! У вас запара на роботі, все горить, страждаєте з-за почуттів, а тут я зі своїм "Життя неймовірне". Та не буду вам довго надокучати. Тому що в мене теж певний смуток, але не зважаючи на це помічаю чарівні речі.  Вже мабуть тижні два гортаючи нескінченну стрічку Фейсбука, бачу осінню красу на ваших фото. Та в реальності бачити її не хотіла. В парк стрибати по золотих не хотілось. А от вночі піти в парк захотілось. Вперше у житті пішла гуляти нічним осіннім парком. Доріжки майже помітні в пітьмі. Старі ліхтарі трохи підсвічували брущатку в бот саду Фоміна. Десь заблукала, почала нервувати, а потім відпустила страх та пішла куди очі бачать. Пішла в ніч, щоб почути як легкий дощ ледь лоскоче листя на землі. Щоб відчути як осінь пахне грибами. Щоб побачити довгі витончено графічні гілки.  А потім вийшла, саме там де бажала. В горі біля університету Шевченка. Купила собі тр...

Про що моє оповідання. Про те як ввечері виходжу з офісу додому, розкриваю вуха та очі, щоб ледь помітно підслухати те що інколи минає повз. Мої відчуття стануть літерами, які розкажуть як, ще від перехрестя вулиці Хорива та Притисько-Микільскої, я почула гучний спів. То був якийсь марш, чоловіки мелодійно викрикували свої заклики, роблячи голосні акценти в деяких частинах тексту. Якось лячно, що там таке. Карбують наче кувалдами свою ритуальну ходу. Сподіваюсь це мирний захід. Вперше чую на цій вулиці такі децибели. Дійшла до музею аптеки, зрозуміла, це якась військова частина. Солдати тренуються, нога в ногу, нота в ноту. Тривога поступилась спільній меті. Хоча я була поза воротами, все одно відчула військову єдність та підняття духу. А навпроти чітким контуром контажура дерева  окреслили  дорогу до Фроловського монастиря. М'яке світло ліхтарів, які так само світили подорожнім років 100 назад. У магазині "Все за 19", дівчина з палкими очима та посмішкою стрімко показува...