Sappho

  З Катрусею ми були знайомі давно, разом навчались в одному класі, разом святкували випускний та починали робити перші кроки в доросле життя. Після закінчення школи зустрічались вже рідше, лише на спільних зустрічах однокласників. Катя завжди вміла веселитись та щиро посміхатись.  Минуло більше ніж 10 років з нашого останнього дзвоника, я встигла розлучитись та планувала одружуватись вдруге. Мені потрібно було забрати весільну сукню в Чернівцях і ми з майбутнім чоловіком вирішили трохи відпочити в Карпатах. Ми затишно розмістились в готелі біля гірської річки, як виявилось в тому самому селі й в той самий час відпочивала Катруся з сімʼєю. Не відкладаючи ми зустрілись.  Дениса до цього я не знала, але насправді    було відчуття ніби знала до цього купу років. Він зустрів нас посмішкою та відкритою душею. Ми сіли разом за великий стіл, поміж батьків виглядати інколи хлопчик та дівчинка. Денис наповнював вечір своєю гостинністю та веселим настроєм. Він жартував, щ...

  Цікаві метаморфози війна викривляє сни живемо на самому порозі в майбутні зухвалі світи Тут поряд життя та безодня  Об’єднані в коло сансар Скажи, чи відмінять цей обстріл  по болісним в серці місцям Вони помирають у тілі  лишаясь на віки в серцях  і сльози заповнюють рани  У вирваних в серці місцях  05.08.23 З редагуванням Ірини П.

Дивлюсь крізь балконе скло на золотаві у вечірньому сонці краєчки дерев та нічого не відчуваю, всередині якась пустота. Пригадую перелік симптомів, який часто запитувала по шкалі депресії у пацієнтів, - чи приносить вам задоволення те що приносило раніше? - ні, не приносить, більш того я відчуваю себе відірваною від минулого та не маючи досі майбутнього. Якесь безрадісне існування. Чому? Де загубились мої емоції? Десь певно на перетині світів, того що був до початку повномасштабного вторгнення та після, але шкода що після ще не наступило. Від тоді всередині виникла якась величезна діра, яка по черзі заповнювалась то онімінням, то відмовою визнавати реальність, то диким ціплянняи за минуле, то затоплювалось ріжучім океаном болю від історій знущань, і це все зовсім, зовсім не набувало жодної прийнятної форми, щоб стати новою реальністю. Вже майже чотири місяці минуло від початку повно масштабного вторгнення звірів на нашу землю, й десь лише зараз починаю прокидатись до реальності. Заздрю...

Вперше вона прийшла до мене у снах в дитинстві. Десь до 7 років, боялась лягати спати, щоб не бачити її жахіття. Через чверть століття психолог сказала, що ймовірно я бачила сни свого батька, який тоді повернувся з Афгану. Можливо так і було. Підлітком я часто з цікавістю розпитувала бабусь та дідусів, які бачили другу світову. Їх історії здавались казками з іншого світу. Важко було уявити ці історії справжніми. Далі почалась нова сторінка у військовому шпиталі з психологічною підтримкою захисників країни. Туди я прийшла з «паралельної реальності» про яку часто чула в розповідях й то вже була інша сторона війни далека від сновидінь та описів бабусь й дідусів. Наступний рік після шпиталя був сповнений чутливою роботою з сім’ями зниклих безвісти, та баченням протилежної сторони історії від тих хто досі чекає на захисників, матерів та батьків, сестер та дружин. За два тижні до повномасштабного вторгнення, мені знову наснилась війна, від жаху прокинулась. Розповіла чоловіку, ніби сон д...

  Мне в глубине раздалось эхо  Оно кричало в голосах  Со всех сторон звенели латы И душу сковывали в страх  Так хочется отдаться року Приняв всю неизбежность сна  А утром снова раствориться  В твоей любви и навсегда забыть   Нелепую отраву, что горечью  Пропитана до дна        Лишь тихо нити притаились   Хотят зашить всю радость в боль  Сердца воинственно налились  Спешат опять вернуться в строй  Текут секунды, наполняясь  Тревогой неизбежных троп  Нам не туда, давай изменим  Этой сансары старый ход    21.02.22 

Остання частина моєї статті про Шри Ланку, що вийшла 2017 року в журналі Time to travel. ❤️Краса та храми Поважаючи релігію країни, відчуваєш серце народу. Кожен другий повний місяць квітня, більшість Шрі-Ланки святкує особливий день, коли Будда народився, дійшов просвітління та помер. Два тижні місто палає прикрасами, храми по черзі пригощають всіх охочих смачними стравами та проводять служби. Віряни несуть квіти, жертвують гроші, отримують благословіння від монаха, який молиться і пов’язує кожному на зап’ястку червону нитку. Прогулюючись повз десятки статуй Будди, я запитала Сурангу, чому їх так багато? Виявилось це різні Будди, Гаутама був останнім із багатьох попередників. На іншій частині острову мені випала можливість відвідати святкування на честь богині Каллі в індуському храмі. Церемонія цілком відрізнялася від колись мною бачених. По дорозі до храму йшли з вогнем на голові садхи (монахи). З одягу у них лише пов’язки на стегнах, вогонь знаходився ніби у вазі, яка трималась на ...