Краса та храми

Остання частина моєї статті про Шри Ланку, що вийшла 2017 року в журналі Time to travel.

❤️Краса та храми

Поважаючи релігію країни, відчуваєш серце народу. Кожен другий повний місяць квітня, більшість Шрі-Ланки святкує особливий день, коли Будда народився, дійшов просвітління та помер. Два тижні місто палає прикрасами, храми по черзі пригощають всіх охочих смачними стравами та проводять служби. Віряни несуть квіти, жертвують гроші, отримують благословіння від монаха, який молиться і пов’язує кожному на зап’ястку червону нитку. Прогулюючись повз десятки статуй Будди, я запитала Сурангу, чому їх так багато? Виявилось це різні Будди, Гаутама був останнім із багатьох попередників.

На іншій частині острову мені випала можливість відвідати святкування на честь богині Каллі в індуському храмі. Церемонія цілком відрізнялася від колись мною бачених. По дорозі до храму йшли з вогнем на голові садхи (монахи). З одягу у них лише пов’язки на стегнах, вогонь знаходився ніби у вазі, яка трималась на голові. Виразності додавала одноманітна гучна музика на дудці. Садхи знаходилися в трансі, навколо їх оточували люди, всі одночасно рухалися по прикрашеній кольоровими ліхтариками дорозі. Коли процесія переступила поріг храму, музика почала поступово стихати, люди розійшлися між різнокольоровими будівлями. Жінки малювали бінді, діти бавилися на піску, купка хлопчаків підбігла до мене гукаючи “Ака, ака”, що означає старша сестра. Білі люди в тих місцях рідкість та певного роду розвага.

Дуже глибоко торкнулась моєї душі дівчина, що молилася в Храмі Зуба Будди. Вона сиділа поряд та співала молитву, не розуміючи мови я відчувала її стан. Повз старовині колони, у напівтемряві, на холодній підлозі її щирі мантри кружляли навколо мене. Ми ніби існували там вічність удвох. Зникли всі думки, залишився тільки голос, що й досі лунає в моєму серці. 

Стоячи на краю залишків форту, я дивилася вдалину. Безмежний океан здіймав потужні хвилі та зі всієї сили жбурляв на кремезні валуни. Навколо все здавалось єдиним, небо злилось з пагорбами. Від краси перехопило подих, здавалось ще трохи й відчуття щастя здійме мене вгору. Це були останні дні на острові, який віддав мені себе всього без залишку та нашептав свою історію.

Повну версію розповіді шукайте в журналі Time to travel. Дякую Ані Брюховецькій за можливість пригадати та зберегти цінні миті.