Sappho

Міліарди зірок  Міліони планет  Поміж них гублюсь  Як маленький світ  Хтось проходить повз  Повертає знов  Можливо це шлях  До інших речей  Моя думка прісна  Так було завжди  Моя мрія мов птах  Летить за інші береги  П'ю вино, дивуюсь  Чому все таке  Неначе реальне Але все ж чуже 

Ти наче добра чемна фея Посміхнемо даєш вино  Ковток отрути розквітає В середині повільно тягне  Немає ночі, ані дня Повільно в коси заплітає  Тонкого присмаку гірку Всю правду, що мене вбиває Невже не маєте жалю Та краще б зразу пристрелили  А ваші очі так палають  Мої навіки в них зникають 

Лише б цю бурю пережити  Тоді мабудь і легше жити  Коли ти чуєш у пітьмі  Співають півні на світанні  То значить нечисті нема  Залишилась свята земля  Лише окроплю тут водою  І заново засію долю.

Мій пост знову про яке прекрасне та неймовірне життя навколо. Так ви можливо скажете OMG again! У вас запара на роботі, все горить, страждаєте з-за почуттів, а тут я зі своїм "Життя неймовірне". Та не буду вам довго надокучати. Тому що в мене теж певний смуток, але не зважаючи на це помічаю чарівні речі.  Вже мабуть тижні два гортаючи нескінченну стрічку Фейсбука, бачу осінню красу на ваших фото. Та в реальності бачити її не хотіла. В парк стрибати по золотих не хотілось. А от вночі піти в парк захотілось. Вперше у житті пішла гуляти нічним осіннім парком. Доріжки майже помітні в пітьмі. Старі ліхтарі трохи підсвічували брущатку в бот саду Фоміна. Десь заблукала, почала нервувати, а потім відпустила страх та пішла куди очі бачать. Пішла в ніч, щоб почути як легкий дощ ледь лоскоче листя на землі. Щоб відчути як осінь пахне грибами. Щоб побачити довгі витончено графічні гілки.  А потім вийшла, саме там де бажала. В горі біля університету Шевченка. Купила собі тр...

Про що моє оповідання. Про те як ввечері виходжу з офісу додому, розкриваю вуха та очі, щоб ледь помітно підслухати те що інколи минає повз. Мої відчуття стануть літерами, які розкажуть як, ще від перехрестя вулиці Хорива та Притисько-Микільскої, я почула гучний спів. То був якийсь марш, чоловіки мелодійно викрикували свої заклики, роблячи голосні акценти в деяких частинах тексту. Якось лячно, що там таке. Карбують наче кувалдами свою ритуальну ходу. Сподіваюсь це мирний захід. Вперше чую на цій вулиці такі децибели. Дійшла до музею аптеки, зрозуміла, це якась військова частина. Солдати тренуються, нога в ногу, нота в ноту. Тривога поступилась спільній меті. Хоча я була поза воротами, все одно відчула військову єдність та підняття духу. А навпроти чітким контуром контажура дерева  окреслили  дорогу до Фроловського монастиря. М'яке світло ліхтарів, які так само світили подорожнім років 100 назад. У магазині "Все за 19", дівчина з палкими очима та посмішкою стрімко показува...

Все тіло мліє від бажання,  Скажи чим полонив мене? Неначе у вогні із медом  Згораю в мареві Едему.  Це ніби квітне сад в пустелі,  Під сонцем ходимо разом.  Жадаю шкірою торкнутись, Лоскотко пальцем провести.  Щоб тіло твоє відчувати, Щоб подих ніжно цілувати.  Вгамуй мою пекельну спрагу, Прийди до мене на весні.

Немов земля розколиться  Душа пече вогнем  Колись ласкаве сонечко  Обернеться дощем.  Ті очі ніби марево,  Ведуть у глиб страждань.  Мене зустріне солодко,  Там біля річки пан.  Пливе повільно човен На інші береги. Нехай почує кожен,  Прокинусь на зорі. 

Зелёная лавочка напоминала потрёпанных годами старух, более остальных её облюбовавших. Местами виднелись слишком широкие дыры, где-то проступала предыдущая желтая краска. От того она была прекраснее, чем глубже в ней просматривалась история поколений. Что обсуждали на ней за эти года?  Помню однажды большую луну, выглядывающую сквозь ветви вишни. Мне было 14 лет. Ночная мистерия летней ночи и первой любви с печальным концом.  Лавочка стоит здесь давно, уже 32 года точно. Почти вросла своими копытами в землю. Хранитель чужих тайн.

Последнее время мне стало интересно смотреть на привычные вещи новыми глазами. Ничего сложно в этом нет, просто отключаешь память, концентрируешь внимание и можно увидеть что-то, как в первый раз. Таким образом, в автоматически проплывающих пейзажах начинают появляться новые делали.  Используя этот навык, я решила посмотреть снова на Киев. Ехала в такси вдоль скоростного и разглядывала серые здания. Некоторые обложены плиткой, некоторые из рыжего кирпича. Безликий вид, в котором слева тянулось многоэтажное общежитие, а справа промзона и поезда. На наружной лестнице спрятанной за ржавой решеткой, кто-то курил. Какими, интересно, он видит нас с высоты своего этажа?  Пожалуй если бы увидела Киев впервые, то его спальные районы мне бы не понравились. Только Киев мне родной, потому что здесь среди серых массивов, засаженных каштанами я родилась. Он мне как уютное пальто, хоть и старое, но особо любимое и комфортное. Безусловно центр города, другой, за исторической чертой старых сте...

Как песок, улетает все прочь  Сквозь столетия будут изучать Как мы проводили досуг  Где императоры, а кто рабы  Жизнь вечна. Парадокс.  Вечна в истинном искусстве,  Я верю только в него. Не могу себя пересилить, чтобы  Полюбить фальшивое золото.  Дети, улыбки, эмоции, люди.  Для меня это истинна.  Объятия любимого, это ценно.  Сотрите декорации этой пустой иллюзии.  Хочу чтобы существовал мир настоящего.  Мои суждения эгоистичны. Каждому своё.  Мне объятия, а кому то лоск.  21.02.2017

Рухаючись лабіринтами київського метро, я розчленовувала поняття "мистецтво". Шукала вздовж та впоперек. Дивилася як протягом розвитку людства ця субстанція трансформувалась, змінюючи форму. І от до чого дійшла. По-перше мистецтво єднає, колись у давнину, коли ще мамонти на землі шастали, збирались наші пращури навколо вогнища та відводили душу у спільному танці. Колективна діяльність, зближує. А відчуття єдності, робить сильнішим, як частина цілого. Саме тому зі слів Віктора Франкла, у концтаборі, коли не було чого їсти, люди збиралися виснажені у гуртки, щоб провести імпровізовані концерти (книга "У пошуках сенсу життя").  По-друге мистецтво вічне. Чи багато збереглось з античності, чи ще далі за гори тисячоліть. Яку цивілізацію не візьми, з наскельних малюнків до грецьких амфор, частинки минулого долітають до нас через пензель, письмо чи скульптуру.  От наприклад, цікаво було дізнатися історію написання "Троянської війни". Створив її Гомер у 9 ст. до н....