Пила шампанське та курила,
Але нажаль нічого не змінила.
Нестримно тягне біль, пече неначе лава,
Тут був колись квітучий сад та кава.
Але нажаль нічого не змінила.
Нестримно тягне біль, пече неначе лава,
Тут був колись квітучий сад та кава.
Можливо це якась нова хвороба,
Хоч виглядаю я прийнятно добре.
Привіт тобі, моя солодка кара.
Блукаю світом, як сліпа примара.
Хоч виглядаю я прийнятно добре.
Привіт тобі, моя солодка кара.
Блукаю світом, як сліпа примара.
Ти:
Така красива, добра, мила…
Вдихаєш смуток разом з димом.
Болить? -- Душа не омертвіла,
Пече?, -- живе у тебе тіло!
Той сад цвіте в душі твоїй,
Той сон в полоні твоїх вій
І кави смак ти добре памʼятаєш…
Солодкий смак… його ти й зараз відчуваєш…
Ти неймовірна, чарівна, --
Не просто «добре виглядаєш»…
Блукаєш світом не сліпа:
Ти просто поки не знайшла
Того, чого ти так жадаєш…
Ти:
Така ж красива, добра й мила,
Широкі, вільні, білі крила.
Тендітна, ніжна, обережна,
Вразлива, вільна, незалежна!
Душа твоя уже зміцніла,
Таке ж живе і сильне тіло.
Ти віднайшла у собі сили
Уже здолала власний страх,
І віднайдеш те, що шукала
І те, що бачила у снах!
Любов і розуміння й ласку,
Забуту у дитинстві казку…
На грані сну, на грані болю
Підстав свої долоні долі!
Квітучий сад й духмяна кава
Тебе уже давно чекає…
Я:
ВідповістиВидалити13 01 2020
Один лиш погляд важить більше сотні слів,
Одним лиш словом можна вбити й оживити,
Солодкий щем щасливих й незабутніх снів,
І те, що в спеку змушує тремтіти…
Коли у тебе серце вже одне на двох,
І місця в грудях вже не вистачає,
Твій подих завмирає на губах,
І за спиною крила виростають…
Коли вмираєш й оживаєш безліч раз,
А теплі хвилі тіло заливають,
Воно здригатиметься ще не раз
Поки душа твоя літає…
Та мить дорожча за усе життя,
Іскриться щастя зі слозами на очах.
Немов останній, кожен поштовх серця --
Всього не передаш лише у цих словах…
Чутливість, пристрасть, насолода й страх
Туга і ніжність, радість та жага кохання,
Знесилена усмішка на твоїх устах
Та зустріч сонця разом на світанні…
Ти
27 квітня о 10:42 •
Коли весна лише зійшла
Мене чаклунка привела
В таємний двір чоловіків
Де лицарі вже без мечів
Мій Бог війни, моє кохання
В міцних обіймах тане страх
Розквітне сакура в серцях
Засяє сонцем спільний шлях
Я:
02.04.2020
Навчись відпускати людей,
Тих, кого ти любив,
Тих, хто любив тебе
Тих, хто тебе полишив…
Тих, хто тебе кохав,
Й, може, зараз кохає тебе.
Тих, хто тебе дратував,
І тобі дарував себе…
Це не значить, що так воно й є.
Може, серце й кричить: «Повернись!»
Просто так закінчилось усе,
Може, все й повернеться колись…
Відпусти. Хай летять в далечінь.
Не показуй їм сліз на очах
Хай крильми зачерпнуть неба синь
Научись відпускати людей…
Ти:
15 травня о 10:09 •
Люди вместе, пока они оба хотят быть вместе. Это закон. Ни долг, ни мораль, ни дети не приковывают одного человека к другому. Пара остаётся вместе пока есть желание.
Когда люди хотят быть вместе, они не замечают недостатки друг друга. Когда человек хочет уйти, никакие твои достоинства его не удержат. Каким бы ты ни был некрасив, найдется человек, кому ты понравишься. Обязательно будет и другой вариант, какой бы ты прекрасный ни был, кто-то отвергнет тебя.
Если тебя отвергли, это ничего не значит. Ты не становишься хуже. С тобой случилось это — «все бывает».
Если же ты кому-то понравился, дорожи тем, что имеешь. Делай шаги навстречу первый и чаще.
Отпускай. Позволь человеку быть собой и с другими.
Будь собой, будь достойным, легким, интересным и желанным. Это тяжелее сделать чем сказать. Но все же.
Людям интересно быть вместе, когда они прожили много совместных ситуаций, в которых желание только усиливалось.
Лилия Кунаева
Я:
19.01.2020
…Азараз таке відчуття, що настав час прощання. З тугою, відчуттям вдячності і сльозами на очах. Якщо я правильно відчуваю, то можеш не відповідати мені. Я зрозумію. Так хочеться побачити тебе щасливою...
Ти: