Sappho

Остання частина моєї статті про Шри Ланку, що вийшла 2017 року в журналі Time to travel. ❤️Краса та храми Поважаючи релігію країни, відчуваєш серце народу. Кожен другий повний місяць квітня, більшість Шрі-Ланки святкує особливий день, коли Будда народився, дійшов просвітління та помер. Два тижні місто палає прикрасами, храми по черзі пригощають всіх охочих смачними стравами та проводять служби. Віряни несуть квіти, жертвують гроші, отримують благословіння від монаха, який молиться і пов’язує кожному на зап’ястку червону нитку. Прогулюючись повз десятки статуй Будди, я запитала Сурангу, чому їх так багато? Виявилось це різні Будди, Гаутама був останнім із багатьох попередників. На іншій частині острову мені випала можливість відвідати святкування на честь богині Каллі в індуському храмі. Церемонія цілком відрізнялася від колись мною бачених. По дорозі до храму йшли з вогнем на голові садхи (монахи). З одягу у них лише пов’язки на стегнах, вогонь знаходився ніби у вазі, яка трималась на ...

Продовження моєї статті про Шри Ланку, що вийшла 2017 року в журналі Time to travel. 🔆Про людей  Є цікава притча про різних мандрівників, які відвідали одне й те саме місце. Кожному на шляху зустрілись перехожі, але кожен мав різне враження після подорожі. Сенс полягав у тому, що ми бачимо світ крізь своє серце і своє ставлення до нього. Навіть маленька мить зустрічі, може змінити уявлення про дійсність. Будинок родини, у якої я винаймала помешкання, знаходився зовсім поруч, що давало чудову можливість спостерігати за їх життям зсередини. Сім’я мала невеликий продовольчий магазин та здавала туристам кімнати. Селище чимось схоже на українське, тільки замість калини були пальми. Жінки пораються по дому, чоловіки працюють на тук-туках, а вечорами дивляться разом телевізор. - Пушпа, навчи мене, будь ласка готувати місцеві страви. - Добре, сьогодні ввечері спробуємо щось зробити.  Пушпа, прийшла з Амішею, принесла деяке кухонне приладдя та маленький не звичайний стілець зі скребко...

Продовження моєї статті про Шри Ланку, що вийшла 2017 року в журналі Time to travel. «Суд»  - Привіт, а чого це Борис не відповідає на дзвінки?  - Тому що він в тюрмі.  - Як в тюрмі? Поки, я мандрувала по острову, мій друг потрапив в халепу. Він їхав на мотоциклі, коли звідкілясь взявся старий чоловік на підпитку. Намагаючись уникнути зіткнення, Борис на швидкості злетів в кювет та зламав ребро. Мотоцикл все ж зачепив старого і той зламав руку. Набігли люди, приїхала поліція, що буде далі ніхто не знав. Борис потрапив у в’язницю, а старого відвезли до лікарні. Необхідно було знайти адвоката та чекати назначеного дня суду. Наша дружна компанія відвідувала по черзі Бориса у в’язниці, зазвичай приносили щось смачненьке. Пам’ятаю перший раз ми прийшли вчотирьох, чекали поки відкриють кімнату для відвідувань. Я приготувала овочеве рагу з м’ясом, розклала все обережно по судочках, взяла одноразові прибори. Та довелось перекладати їжу в звичайні кульки, тому що пластик не можна ...

  У жовтні 2017 року в журналі Time to travel, вийшла моя стаття про подорож Шри Ланкою. Вона складалась з 4 історій:  •Від гест-хаусу до дітей  •Суд •Про людей  •Краса та храми  Подорож була важливою та запустила всередені механізми, дію яких досі відчуваю. Хочу поділитися цими 4 історіями в 4 окремих постах. Повну версію розповіді шукайте в журналі Time to travel. Дякую Ані Брюховецькій за можливість пригадати та зберегти цінні миті.  🌴🌴🌴 “Якщо не маєш вчителя, подорожуй” У житті була якась несемітниця, все переплуталось. Можливо це час для втілення мрій? Рішення відчайдушне, але бажання нових відкриттів штовхало на сайт продажу квитків. Минуло три роки, а для мене ця подорож залишається найважливішим кроком в житті. Що спіткало мене на шляху до самої себе посеред джунглів, розкажу далі.  🌟Від гест-хаусу до дітей Мені було 28 років, понад рік працювала у рекламному агентстві, особисте життя застигло в очікуванні. Коли одного ранку мені запропонув...

  Шепоче вітер твоє ім‘я, А ніч стає глуха й безмежна.  Ти знову підеш, я залишусь сама  Огорну тіло в твої обійми.  Дістану зі скрині веретено, Як Пенелопа в Одісеї. Не буде закінчене зранку сукно І ти повернешься до мене, милий. 

Вже міцно поєднались наші долі Хоч кілометри поміж нас доріг  Але твої перед собою бачу очі  В пітьмі ведуть мене неначе оберіг  Настане час ми сядем коло тина Навколо бігатимуть малюки  Калина зацвіте мов біла діва  А ти мене пригорнеш до душі 

Якщо трапиться біда Забери мене з собою Понад край у небеса Де з’єднають наші долі Будем вічно там літать Ніби чайки в хвилях моря Будем пісню там складать Про кохання крізь простори Ти: «Забрала» Якщо   станеться   таке , Що   піду   я   у   пітьму , Посумуєш   трохи   ти І   повернешся   к   життю . Пройде   час ,  сховаєш   речі , Що   лежать   мої   у   тебе . І   коробки   із   речами Переїдуть   на   смітник . Заховаєш   фотокартку ,  Ту ,  де   ми   такі   щасливі , В   чорно   білих   кольорах Посміхаємось   життю . І   в   наступному   житті Якщо ти мені дозволиш, Знов   буду   тебе   чекати , Десь ,  в   якомусь   із   світів .

Я відмовляюсь уявляти, що знов прокинуся сама. Я відмовляюсь усвідомить, що може обірватися життя.  Я відмовляюсь споглядати твій образ крізь прозоре скло.  Мені так боляче мовчати, коли кричить душа й пече. 

 Коли весна лише зійшла Мене чаклунка привела В таємний двір чоловіків Де лицарі вже без мечів   Мій Бог війни, моє кохання В міцних обіймах тане страх Розквітне сакура в серцях Осяє сонцем спільний шлях     

Вже не лишилось в тюбіку страждань, Так сильно намагалась щось дістати. Праві буддисти криза від бажань Чим менше прагнеш, тим міцніші лати.

Мені подобається Ірвін Ялом, за свою хоробрість відносно питання смерті. Книга «Вглядаючись в сонце», стала першою з його робіт, що колись прочитала. Так почались мої роздуми, а що це взагалі таке. Чому ми так боїмося фіналу? Давньогрецький філософ Епікур казав: «Поки я тут смерті немає, а коли буде смерть не буде мене».  Якщо прислухатись до його слів, виходить боятися не потрібно, оскільки коли мене не буде, то й болю не буде, страху не буде. Так чого ж ми боїмося? Незаверш ених справ, не побачити більше рідних, перестати існувати, своєї безпорадності перед чимось непідвладним.  Інколи мені доводиться працювати з людьми, що знаходяться на межі. Кожен раз, коли заходжу в двері реанімації, відчуваю страх та водночас бажання зробити крок всередину. Говорю собі: «Слідуй за відчуттями, зараз не час занадто включати голову». Хоч зустрічі відрізняються одна від іншої, є у них спільна риса. Коли знаходжусь поруч з пацієнтом, весь зайвий антураж спадає, залишається лише г...

Я: Пила шампанське та курила, Але нажаль нічого не змінила. Нестримно тягне біль, пече неначе лава, Тут був колись квітучий сад та кава.  Можливо це якась нова хвороба, Хоч виглядаю я прийнятно добре. Привіт тобі, моя солодка кара. Блукаю світом, як сліпа примара. Ти:  Така красива, добра, мила… Вдихаєш смуток разом з димом. Болить? -- Душа не омертвіла, Пече?, -- живе у тебе тіло! Той сад цвіте в душі твоїй, Той сон в полоні твоїх вій І кави смак ти добре памʼятаєш… Солодкий смак… його ти й зараз відчуваєш… Ти неймовірна, чарівна, -- Не просто «добре виглядаєш»… Блукаєш світом не сліпа: Ти просто поки не знайшла Того, чого ти так жадаєш… Ти: Така ж красива, добра й мила, Широкі, вільні, білі крила. Тендітна, ніжна, обережна, Вразлива, вільна, незалежна! Душа твоя уже зміцніла, Таке ж живе і сильне тіло. Ти віднайшла у собі сили Уже здолала власний страх, І віднайдеш те, що шукала І те, що бачил...

(матеріал розміщено з дозволу мого співрозмовника)  Ми залишилися вдвох на ґанку будівлі, його кохана щойно пішла, обійнявши перед цим міцні плечі мого співрозмовника.  -Золота жінка, - сказав він дивлячись їй у слід. -Так, вона справляє враження дійсно гарної жінки. Але що для вас означає саме «золота жінка». Поділіться будь-ласка, бо мені дуже цікаво. Посміхаючись моєму питанню, він відповів:  -Я можу говорити лише від себе, але життя моє було насичене різноманітним досвідом.  - Так, мене саме ваш досвід і цікавить. - Колись давно, я був на святкуванні весілля й коли підійшла черга казати тост, промовив наступне: «Зараз ви закохані, але справжнє кохання прийде з часом коли ви побудуєте міст між вашими Світами, який стоїть на трьох опорах: взаєморозумінні, взаємодовірі та взаємоповазі». Тоді я сам собі здивувався , так гарно та влучно сказав. Мені було важко щось додати, лише хитала головою та дивилася на нього зачарованими очима, ніби б...

Очі, такі хоробрі, такі сміливі.  Дивлюсь та гублюсь в них. Вони ніби магнітом захоплюють душу. Добровільно хочу віддати себе в рабство. Роби що хочеш. Бо твої очі пронизливо карі.   18.03.2020