Перейти до основного вмісту

Сказка

...Она побежала искать среди лабиринтов белого кролика, кто-то крикнул из-за угла, внутри все сжалось. Беги беги, не останавливайся, здесь холодно, страшно, но выход есть. Стены покрывал лед, луна освещала частички пути, ноги были избиты, но силы оставались. Что делать, упасть и сдаться. Свернуться клубочком в этой тьме, захныкать под нос и больше никогда не увидеть солнце, не почувствовать легкий ветерок на щеке, не побежать вприпрыжку от переполняющей радости жизни. 
Как выйти от сюда? Слушать.
Застыть и прислушаться, так чутко чтобы звук биения сердца был словно там-там перед битвой. Кто-то шерстит вдалеке, потом шорох травы. Иди тихо, ступай аккуратно, слушай внимательно. Она пошла еле касаясь земли, ветерок проскользил по руке. Каждый шаг приближал к цели, неожиданная яркая вспышка света. Это был уже новый мир, вверху сияла сырная луна, вокруг пахло лавандой, глаза очерчивали во тьме пейзаж мягкой ночной поляны в закромах сказочного леса. Из-за душистых пионов выглядывали эльфы...

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Історія з електрички

  Маю останнім часом чудову можливість подорожувати електричками. Мені це дуже подобається, бо можу підглядати за людьми, такий собі психологічний вуаєризм. Тут можно побачити, як розгортаються перші натяки закоханості, де молодий хлопець підбирає бажані та трохи незграбні слова, а дівчина вчиться гратись зі знаками уваги. Тут в електричці можна зустріти і тих хто вже змарнів від життя, і для кого це напевно суцільне колесо одноманітності з єдиними розвагами у вигляді кросвордів на телефоні. Сьогодні мені пощастило підслухати цікаву та неоднозначну пару, років трохи більше 45 але ще не 60.  Пробираючись крізь ряди пасажирів, я шукала місце в комфортній електричці, де були навіть зарядки для телефонів.  - у вас вільно?  - Зайнято - Зрозуміла  Я рушила далі, побачивши через кілька рядів вільне місце. Поряд розгорталась не зрозуміла ситуація, щось відбулось, але я ще не розуміло що саме.  - Вільно?  - Вільно, вільно, сідайте, ще й вам місця вистачить - бу...
Дописати коментар
Докладніше

Пенелопа

  Шепоче вітер твоє ім‘я, А ніч стає глуха й безмежна.  Ти знову підеш, я залишусь сама  Огорну тіло в твої обійми.  Дістану зі скрині веретено, Як Пенелопа в Одісеї. Не буде закінчене зранку сукно І ти повернешься до мене, милий. 
Дописати коментар
Докладніше

Боротьба з реальністю

Дивлюсь крізь балконе скло на золотаві у вечірньому сонці краєчки дерев та нічого не відчуваю, всередині якась пустота. Пригадую перелік симптомів, який часто запитувала по шкалі депресії у пацієнтів, - чи приносить вам задоволення те що приносило раніше? - ні, не приносить, більш того я відчуваю себе відірваною від минулого та не маючи досі майбутнього. Якесь безрадісне існування. Чому? Де загубились мої емоції? Десь певно на перетині світів, того що був до початку повномасштабного вторгнення та після, але шкода що після ще не наступило. Від тоді всередині виникла якась величезна діра, яка по черзі заповнювалась то онімінням, то відмовою визнавати реальність, то диким ціплянняи за минуле, то затоплювалось ріжучім океаном болю від історій знущань, і це все зовсім, зовсім не набувало жодної прийнятної форми, щоб стати новою реальністю. Вже майже чотири місяці минуло від початку повно масштабного вторгнення звірів на нашу землю, й десь лише зараз починаю прокидатись до реальності. Заздрю...
Дописати коментар
Докладніше